Мене тут нема... Якось сказав мені друг. Дійсно його там не було, нажаль його і зараз нема. Все так швидко плине. Час! Час - найдурніша міра яку могло придумати людство. Нащо воно їм? А хто з на. Просто не було, що робити та й придумали. Я щось заплутався! Каже мені моя душа, я теж підтримує серце, а мозок мовчить. Саме зараз йому захотілось помовчати. Вічні головні болі, усмішки, насмішки. Дивно, але я вияснив, що в мене най хворіша психіка зі всіх. Але я єдиний стараюсь цього не тощо не показувати, я просто зникаю у собі. Просто засипаю. Впадаю в сплячку. А ви просто бачите оболонку, без душі, без емоцій, без всього що має бути.
І ви говорити, що я дивний? Це ви дивні. Мене тут нема, кажу я. На жаль але я саме тут. В цьому дивному заплутаному світі. Де не знаєш, що є правдою, а що брехнею. Де не годин знайти саме ту дорогу. І всі порадника кажуть, що вони праві у всьому, а ти просто сліпець. Дивно, але я дійсно починаю зникати... Мене тут нема, тепер, нажаль це правда…
26 травня 2011 14:22
