Ти наснився мені дорослим,
Мій синочку блакитноокий,
Ніби й далі живу тобою,
Хоч ти в Бога 17 років.
Не гойдала твою колиску –
Колихали тебе Ангели.
Колисанок я не складала,
Бо не виникла ця потреба.
Брат твій виріс,чомусь, без тебе –
Не судилось вам бути разом
Та в житті він мені підтримка
Ніби це два сини відразу.
Вишиванку твою, напевно,
Ткали хмари в високім небі
Синьо-жовті вплітали нитки
Біль й журба, що в моєму серці..
Говорити з тобою хочу
Розірвати оту мовчанку,
Хоч далеко ти і не чуєш
Та кричатиму я й до ранку.
Та благатиму не за себе –
Україні попрошу миру,
Попроси, синку, ти у Бога
Захистити твою родину.
Тих зустрів уже ти, мій сину,
Що з Майдану пішли Герої
Їх, як рідних, прийми у Бога,
Щоб стояти нам в охороні.
Зупини, якщо можеш, ката
Що вже топче твою Вкраїну –
Не дарма в вишиванці снишся,
Між колоссям і небом синім.
Хоч давно ти не тут, а з Богом
Та душа ж твоя – українця
Знаю ти не даси топтати
Свою землю отим чужинцям.
Якби був ти сьогодні з нами
То також був би там з народом
Та сьогодні з Небес й для брата,
Став небесним, мабуть, заслоном.
Тож тепер я тебе благаю,
Бо молитись не маю сил вже
У Всевишнього кращу долю,
Щоб сини України жили!
(Пам’яті синочка Степана,
котрому сьогодні 24.03.
повинно було б виповнитися 17 років)
