Аркуш паперу в руки візьму.
Синім чорнилом на ньому напишу
Слово яке не дає спокійно жити.
Вийду на двір з наміром його спалити.
Буду наблюдати, як вогонь його пожирає
І по-трішки моє минуле стирає.
Починаю слово болюче це забувати.
Але ж серце вміє в собі кріпко тримати
Все те , що колись гріло душу.
Але ж зараз більше не мушу
Пам’ятати ті нестерпні години
Проведені наодинці з думками,
Що руйнували мене з середини
Не давали ночами спати.
Найбільше в житі хотів би я мати
Пристрій, який вмів би в минуле вертати…
Рештки аркуша вітер розвіяв.
Це слово забути я мріяв,
Не погодилось з цим моє серце.
Змушений прийняти я все це.
Закарбувалося в мені це слово навіки.
Воно для мене неначе ліки.
А слово це...
