Всевишній Боже, Батьку милосердний,
Мене почуй крізь призму почуттів
Відчуй на скільки Ти мені потрібен,
Щоб дійсність відродилася із снів.
Ховаю душу від людського ока,
Щоб бажаним людським добром жила.
Не відчуваю трепету у серці
Його не бачить Купідонова стріла.
Сивіють мрії, завмирають струни
Неначе Демон злий пожартував.
Я ніби пташка та що мимоволі
В казковій клітці, хтось замурував.
Зірки далекі мерехтять і ваблять,
І душу трунком споюють мою.
То ж дай спасінню відродитись знову, –
Тебе благаю щиро і молю.
Ялише жінка і гублю таланти!
Пробач мене за слабкість цю мою…
Безглуздо твій дарунок роздавати,
Та іншого життя не визнаю.
Твою так важко здійснювати Волю,
Ти мій Творець, що долю дарував
Дав силу духу, щоб долати карму,
І мудрість моїм помислам надав.
На жаль, повсюди Демони в пошані,
Що бенкетують в просторі земнім.
Плюють у душі смородом і гаром,
А Пекло вони Раєм звуть своїм.
Так сумно бачити як Світло затухає,
Що створене Тобою для людей,
Тендітна свічка мовчки догорає –
Життєва правда тане день у день.
Душа страждає, кволить, важко плаче,
Невпинно в’яне благодатний Світ,
Мов серце кров’ю, жалем обливає –
У небуття спадає Божий Цвіт.
Та відчуваю іноді глибоко...
Як крила, що втаїлись в далині,
Горбом болючим пронизали спину –
В коханні дай розправить їх мені.
Дозволь душею грішною любити!
Та віднайти споріднену – свою, –
Щоб поєднавшись лиш Тобі служити
І Волю прославляли лиш Твою.
Щоб щастя полилося веселково,
Щоб почуття здіймались вище хмар
Добро із світлом повінчалось міцно
І подолало демонський пожар.
Молю, мій Боже, дай же мені сили,
Допоможи всім серцем полюбить,
Сама не вмію я творити й жити
Хай Твоя Воля дійсність воскресить.
