Розсіялось небо сльозами над полем,
розвіявся бризками вітер над морем,
розсипалось сонце у краплях роси -
і серце стиснулось од тої краси...
Розтали крижинки в очах смарагдових,
торкнулася усмішка вуст пурпурових,
здійнялися груди у легкім зітханні, -
і серце стиснулось в дівочім чеканні...
А він зашнуровує душу в доспіхи,
а він не чекає від зустрічі втіхи,
ні вітру не чує, ні неба не бачить,
схід сонця для нього нічого не значить...
Жага перемог юнака засліпила,
висмоктує душу, висушує силу,
затьмарила обрій, і неба заграву -
щоденні двобої за успіх і славу!
Зустрілись на стежці життєвій обоє.
Над нею - світання, і трави з росою,
над ним - лише хмари зіткнулися громом...
І не розминутись на стежці обом їм!
По різному світ бачать - очі зелені ,
дівочі, захоплені, - й очі сталені...
Вона - лиш красу цього світу сприймає,
а він усю важкість на плЕчах тримає;
Та разом ці двоє - гармонія світу!
Зійдуться, й з'єднається - сяяння цвіту,
джерельна прозорість і трави з росою,
і шал перемоги в нелегкім двобою,
роботи напружної втома буденна
і радість пробудження разом щоденна!
Надзвичайно приємно, що хтось читає - і комусь подобається! Дякую... 
И за последнюю строфу отдельное спасибо!
