Ніколи не пізно покаятись
У давніх забутих гріхах.
Ти хочеш у всому розкаятись,
Проходить життя наче прах.
Я в хвилях любові купалася.
Ах... думати часу не було.
Щаслива не була, осталася.
Я грішниця була, минуло.
Ніколи я не вірила у те,
Що буде вітер хвилі обнімати,
Як раптом світло почуття змете
І буду, як квіти без сонця страждати.
Що буду плакати, як цей осінній дощ
І мрії розлетяться, як сніжинки.
Незнала, де там сонце, як раптом шторм
І падають на подушку сльозинки.
Незнала я, що час усе заверне
І поверне, як схоче сам.
Минуле, що було ти не повернеш,
А головне задуматись, хоч Вам.
