Горела ночь.Единожды.Во тьме.
Мешала души.
Смешала солнце в зимней тишине.
Нехватка стужи.
Снежинки просто падали дождем
На домового.
А кто-то вспоминал только о нем.
Что тут такого?
Родившись в тридцать,в месяц умереть.
Старость младенца.
Да кой кому всю жизнь так претерпеть.
С чего же сердце?
Так и она,похожа на него,
Старость отпустит.
Кругом лишь ночь.И больше никого.
Да много грусти.
На крыше дома долго простоять,
Ждать домового.
Чтобы схватить за бороду,держать
До дня седого.
А ти пішов.І світ умить спустів.
Стареньке місто віченьки закрило.
Це просто вечір тихше тиші тлів,
І серденько біля душі боліло.
А ти пішов.Та склянка,що на двох
Осиротіло на столі стояла.
Тепер про мене думає мій Бог.
Тебе забути...Щоб не так чекала...
А ти пішов...Старесенький альбом
У свою душу спомини стискає.
Хочу до тебе...Навіть ланцюгом
Не поверну...Душа не відпускає...
А ти пішов.Ялинка на столі
Стоїть уже до квітня.Повертайся...
Пишу листи.Ще досі...Лиш тобі...
Ти не прийдеш.Колись...В цьому зізнайся...
Що "старенькими,зморщеними дідуганами" народжуються,догадують, кинуши оком в дзеркало, а ось що "помирають немовляткамми", не знаю, бо ще живий... Може, допоможите, Відо?
Протиставлення чи... продовження, Відо?
Не дотумкаю... Чайник!
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та два різні!
Просто люблю інколи писати про домових.Та я так написала.За дві хвилини.А Ви знаєте,що домові народжуються старенькими,зморщеними дідуганами,а помирають немовлятком?
