Зимове море не торкається неба,
Не б’ється водою об скелі,
Йому вже блакиті не треба,
Цілує п’ятки старій каравелі.
Тихо заснуло, і чайок приспало,
Пісок їм подушкою став,
Три роки тому нам було мало,
Поставлених нами вистав.
- А давай чайок розбудем,
Щоб співали знайомі пісні,
Ті, що по радіо польському крутять,
Щоб не чути мрії шумні.
Давай поцілуємось міцно,
Щоб аж вийшла вода з берегів,
В останнє обіймемось тісно,
В комуналці своїх почуттів.
Зимовому небу не треба моря,
Воно і так дотягне до весни,
Холодним пальцем, синьою кров’ю,
Писатиме чайкам листи.
- Прилітайте до мене в обійми пухнасті,
Співайте про біль і байдужості траси,
А замість спасибі, хтось скаже “здрасті”,
З кіоску з табличкою “Каса”.
Та каса життя порожня 3 роки,
А спогад ще й душу розоре,
Востаннє ми бачились кінчиком ока,
Коли ти відходив у море…
