Сутеніє.
Сліпнуть небесні очі.
Поштова скринька мовчить.
Телефону пересохло в горлі.
В серці чекання щемить .
Осінь!…
Рву на шмаття останню перепону,
Холодних кінцівок кленів й бузини
Відштовхую благання…
Швидше!
Місто скажене диха.
Місто не спить, випускає пару,
Світить межи очі фарами, вітринами, ліхтарями.
Швидше скидаю облуду , сіру липку самоту
І вмощуюсь у тебе на грудях..
Щойно курив, дай трохи вдихну.
Цілуючи майже поголені вилиці,
Всотую кожну шерстинку.
Липне очима вулиця,
Цікавість блимає крізь вікна автівки…
Цілуємось…
Шовком котяться на обличчя
Неслухняні шкодливі пасма волосся.
Лоскотно, я сміюсь…
Ні, хіхікаю…
Ніжно тулиться осінь
Дуже теплим дощем,
Дихають спокоєм вулиці - я за твоїм плечем.
Сплять океани,
Місто крізь шибку тремтить…
Перекличку ведуть паркани,
Натягуються і щезають дроти,
Зводяться і трухнуть замки,
Всмоктує час дороги…
Замовкаю.
Цілуємось.
Спокій...
Від прочитаного якось на душі так тепло, огортає який смуток, схожий на ностальгію, а враховуючи, що на дворі теплий дощ, стрічки:
"Ніжно тулиться осінь
Дуже теплим дощем,
Дихають спокоєм вулиці - я за твоїм плечем." набувають особливого значення, красиво
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... пори року, погода - умовність... все залежить від стану сердечно-душевного... тому - рай не десь... а цілком і тут можливий... і Ви на таке "переселення" - "прозоро натякнули"...)))
Перекличку ведуть паркани,
Натягуються і щезають дроти,
Зводяться і трухнуть замки,
Всмоктує час дороги… -
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!!! 
красиво
