Чую звідкілясь знайомий голос,
З хрипотою, мов болить душа,
Наче хтось зриває стиглий колос,
Чи краде останнього гроша.
Але починаю розуміти…
Голос мій, і лине із грудей,
Налякався, лиш би не зомліти,
Бо кричу від болю до людей.
Наче зупинивсь, затих на хвилю,
Але болі й далі у душі,
Я кричу, можливо, біль цю виллю,
Напишу знеболені вірші.
І тоді, як відболить у грудях,
Заживе розхристана душа,
Крику не почують більше люди,
Прочитав кричущого вірша.
Боюсь, що не здійсниться Ваш задум. Якщо вродилась душа небайдужа, вона весь час буде тривожитись і виливатись у пристрасні вірші. Але спробуйте!. Вірш гарний.
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
