Я – проросток. Я щойно розправив
Сім'ядоль два зелених крила
І ловлю ними сонце ласкаве,
І в мені дух землі ожива.
Хоч трима стебелина тендітна –
Все одно я лечу до небес.
Мати-земле, яка ти привітна!
Світе ясний, ти чудо з чудес!
Онде хмара вже сонце закрила,
Чорна й темна, як мати-земля, –
Лопотять крапелинки на крила,
Сік земний у мені веселять.
Я – проросток, маленька рослина,
Та росту я до сонця з землі.
Не стопчи, босоногий хлопчино!
Ми з тобою оба – ще малі.
