Чим більше когось покохали,
Тим більше, часто, не потрібні,
І жаль, і гірко, бо не знали,
Що цій симпатії не гідні.
А ладні були все віддати,
На гріх піти якщо прийдеться,
Наївно вірити, чекати,
Що відстань ця не розійдеться…
А відстань завжди розділяє,
На довго грішно відпускати,
То ж серденько болить, кохає,
Тому і мусить так страждати.
Тут класик влучно написав,
Цей вислів, як-не-як, та вірний,
Я над усе одну кохав,
Та раптом став їй непотрібний...
Чому та як? Не розберуся,
Невже так легко розлюбити?
Собі я кажу, що змирюся,
Але чи легко це зробити?...
11.9.2013