В плащі ставало холодно від вітру
і день схиляло ближче до полудня.
Ти виніс рішення на роздум арбітру.
Мовчала я, чекаючи грудня.
Тихо так,природа мовчала зі мною.
Нишком підкрадалась година судня.
Твої слова були черствими, а зима німою.
Тепер сама. Тепер чекаю студня.
Минув вже час. Я стала собі чужою.
Ти раптом викрикнеш із переулку.
"Пробач мені, я виправлюсь,знайду нову пігулку!
Ідемо на каву і прогулку?
Ну як ідея?
Вже весна,стало тепло."-
бурмотав мені, як траві сонній.
Я у відповідь: «Я згідна,розбили по повній
та склеємо лише частину
якщо пощастить - тоді половину»
(с) Mepi Benovski
