Що її боліло,ніхто достеменно не знав.
Мама нервово ходила з кімнати в кімнату.
Лікар знизав плечима,щось говорити мав.
Натомість вручив конверт,щоб передала адресату.
Нервово дьоргнула його в руці,
а іншою відкрила двері лазарету.
У неї сльози розїдають шкіру на щоці,
вручаючи фатум сюжету.
Бліда як гримаса лежала вона на ліжку.
Дерла конверт, витягла анкету,
де слово «рак», як чорну кішку.
Несло повз неї ядерну ракету.
За те її боліло,що цілий світ лишився поза кадром.
Що всі ідуть,танцюють по паркету,
що світ б'є обухом усіх, а її квадром.
За те що ніколи не зробить фотографії запаху,
за те що ніколи не зробить замах замаху.
А ще за те що ніхто,не вб'є у ній любові блиску.
Хоч всі кого вона любить, ставлять її у кінець списку.
