Відлунали останні акорди гітарних струн. Весь зал потонув в аплодисментах. Гарний вийшов ювілей «Мистецьких граней»!
Олексанра, Іванна та Тетяна так проникливо читали свої вірші. Справжнісінькі «три грації»!
Дуже сподобався уривок з вистави "Спадкоємець". Молодці актори!
І Юрій зі своїм проектом (Шакті Оркестра) так гарно зіграв на струнах душі!
Я жалкувала тільки про одне – що взяла з собою лише три троянди! Було бажання привітати всіх-всіх!
І ось я вже на шумній київській вулиці. Так не хотілося «пірнати» в метро, вирішила іти пішки до Хрещатика. Гарний вечір! Вітерець кружляє осіннє листя на тротуарах, і вогні, вогні…
Шкода, що ні з ким розділити оцю невимовну радість на душі! Коли емоції, розбуджені, трепетно-піднесені, ніби співають в тобі, і все довкола таке привітне, гарне, сяюче!
І раптом – якась п`яничка біля зупинки покликала:
-Агов!
-Ви мене?
-Так! Уявляєте, я плачУ за навчання в ліцеї 15 тисяч гривень!
-Вибачте?
-Ви не розумієте! 15 тисяч гривень! Це ж грабіж! Ось ходімте зі мною!
Схопила мене за рукав, і тягне! Люди почали оглядатися! Вона все чіплялась до мене, і я її «послала». Прямим текстом! Збила мені увесь святковий настрій! Але, не чекаючи від мене такого зухвальства, відстала, слава Богу.
Ні, не збила! Настрій тихенько повернувся, до захоплення додалася крапля веселощів, і я раптом подумала – добре, що я одна! Що ніхто не може вплинути на мене зараз! Що все це належить мені!
І цей теплий листопадовий вечір, і ці вогні вітрин та ліхтарів, і серпик місяця вгорі, і ця пісня вуличного музиканта «Ты, летящий вдаль, ангел…». Дякую, мій ангел-охоронець! Ти знаєш, що мені потрібно НАСПРАВДІ! Я, в своєму невігластві, все шукаю чогось ще кращого, ніж є! А треба просто радіти тому, що дається щедрою рукою просто так, БЕРИ! Користуйся!
І я йшла, жувала хрумтячу гарячу перепічку, запивала прохолодним пивом, милувалася чудовим вечором, і розуміла що, справді, не треба хотіти чогось іще! Треба жити. Просто жити.
ІРА,
ВИ так оригінально і реально все описали, що скаллося таке враження, що я з ВАМИ там дійсно побувала...
На рахунок неприємного інценденту. Я аз зіщулилася від переляку, уже стільки всього нафантазувала. Вона ж могла Вас кудись затягнути, а там її подільники... Слава Богу - все минулося, Ви не розгубилися...
Щиро радію, що Ви отримали насолоду і від творчого вечора, і від прогулянки...
Ви озвучили в кінці моє кредо - "Просто жити і радіти життю".
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, це було неначе урок від Бога наяву... І ота пісня про Ангела - вона теж була, без фантазій! А на завершення всього - я пішла на отой вхід в метро, що недалеко від Жовтневого палацу. А там, над входом в метро, освітлена фігура ангела, уявляєте? Дякую Богу, що послав мені можливість спілкуватися з вами!
