Життя… Дорога… Тернисті стежки…
Босоніж по камінню доводиться йти.
І сонце ховається промінням не гріє,
А в серці постійно надія жевріє.
Дощ… Злива… А також грози…
Приховують від інших мої сльози.
А потім райдуга зійде
І підбадьорить трохи мене.
Літо… Осінь… А далі зима…
Пробирає мороз, порятунку нема.
І гріє душу лиш думка одна,
Що незабаром наступить весна.
Ранок… День… Та прийде вечір…
І трохи смутку покладе на плечі,
В самотність мене огорне.
Та новий день врятує мене.