Я дуже люблю зиму, вона для мене це дуже особлива пора, я завжди любила її, адже тільки зимою я могла багато про що подумати. Закутавшись у теплу ковдру із чашкою чаю, я думала про життя і про невідоме майбутнє.
Останнім часом у моїй голові було дуже багато думок. Мені потрібно було із ними розібратися, надати їм певного порядку. Думки захопили мене, я почала згадувати деякі моменти свого життя. Сльоза покотилася з мого обличча. Я так багато всього пережила за останній час.
Рука потянулася за вином, банально але воно допомагає, недає тобі повністю полинути у депресію. Випивши вина я пішла на двір, який же гарний перший сніг. Який же він чарівний, поглядаючи на нього я забувала про все, я думала тільки про сніг.
Мої бурхливі емоції перервав чийся сміх це був сусідський хлопчик, він сміявся бо я співала про коноплю.Я була п' яна тут немає нічого дивного та мені було соромно. А він продовжував з мене сміятися. Так почалося наше знайомство, згодом через місяць ми почали зустрічатися.Ми кохали одне- одного, при зустрічі ми могли навіть не розмовляти, наші погляди усе розповідали про нас. Я вже немогла без нього, я кохала його без тями.
Минув рік він пішов у армію, мені було дуже боляче. Я не знала що робити. Кожні вихідні я писала йому листи, малювала в ніх сердечка...
Минув іще рік він залишився там на деякий час, було дуже сумно.Без його кохання я немогла.
Одного разу я пішла гуляти мені було сумно, я весь вечір сиділа і думала про нього. Та до мене підійшов якийся хлопець і привітався. Згодом ми опинилися в нього дома, він замінив мені моє перше кохання, з ним було так весело і просто. Довго я з ним була просто друзями та згодом наша дружба переросла в дещо більше і ми почали зустрічатися. Я не знала як сказати моєму першому хлопцю що я не зним, мені було соромно йому про це сказати.
І ось уже знову настала зима, пора роздумів, та красивого снігу. Я сиділа біля вікна і про щось думала. Раптом прозвенів дзвінок на порозі був він, я була розгубленою. Та перше що я від нього почула це "- я усе знаю". Він зайшов в кімнату, сів і довго мовчав, потім піднявся, та вдарив мене по плечу та пішов. Я була розгубленою, я неочікувала такої агресії в мою сторону.
Пройшов час, я одружилася, мала дітей та щасливе життя. Нещодавно я дізналася що моє перше кохання після того випадку кинувся під потяг і захинув. Ця новина була дуже сумною.
Я вирішила піти до нього на могилу, взявши квіток я стояла там, сльози котилися, в душі стало несперпно. Я дивилася на його памятник і просто плакала. Згодом я побачила що біля його фотографії потекла сльоза. На його памятнику було написано" життя - це як кохання може привати лише п' ять хвилин".
Я ніколи не забуду ті слова я завжди пам' ятатиму їх.
