«Ви, що, не знаючи мети,
Спиняли стомлені здорового,
Лежіть собі – до неба йти
Ще довго.»
(Майк Йогансен)
Колись давно я жив кілька тижнів на маленькому острові біля берегів Суомі – милувався старезними соснами на велетенських каменях, слухав шум вітру, мріяв стати відлюдником і оселитись тут назавжди. Якось згадав ті дні і написав таке:
Крутиться сонце колом,
Божевільним колом
По небу-кладовищу,
Куди відлітають душі
Неприкаянні,
Як храм Артеміди.
Недарма в землі Соумі*
Серед нескінченних боліт
Кажуть, що круки
Літають «колані»**
Бо вони крутяться
Шляхами шаленого сонця,
Вони пантрують
Наші стривожені душі,
Що летять у прірву безмежжя,
Отуди – між галактиками.
Серед північних боліт
Добре бути відлюдником
І дивитись на зорі
Очима оленя-схимника
Чи ведмедя єретика.
А ви спробуйте тут –
У степах, де душа розхристана,
На всіх вітрах розіп’ята,
Сонцем надії спалена…
Примітки:
* - поверніть їм Інгерланмандію – майте совість… (це я не до вас).
** - круків вони називають kaarneet, kolani означає «літати колом».
*** - на світлині – наш сучасник. Але не мій – в мене немає сучасників.
"...Добре бути відлюдником..." Чи і справді не захочеться поспілкуватися з кимось...з однодумцем, іншим відлюдником? Тоді це, ймовірно, дуже високий рівень саморозвитку...Де ВСЕ в УСЬОМУ, і,отже, немає потреби ні у чому більше...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Моє нинішнє життя справді схоже на відлюдництво... Ось хіба що спілкуюсь по мережі - не зовсім відлюдник...
