Натягнуті нитки проміння небес
в мені вишивають ікони хрестами,
знамення лишають стьожками-пластами
Софії і римських забутих адрес.
Знаме́ння, хрести і пе́рстів нерозлучність…
Тремтять на колінах у світлі та блу́ді,
Змивають з душі інкарнації бу́дніх,
Спихаючи в храми приховану штучність.
Складаю свої терикони словес,
і їх, мов руду, відділяю у простір,
і дум концентрат я виводжу на розстріл,
щоби віднайти: «Він для чого воскрес?»
