Я думав, що колись щасливі будем ми
І станемо навік нероздільними людьми.
Лише надія повернулася на мить,
І знову я відчув, що душа моя болить.
Нічого. Візьму урок з свого життя собі,
Що другого шансу чекать не треба вже мені,
Чому зі мною завжди так стається?
А серце вічно б'ється, б'ється, б'ється.
Ми ж просто друзі? - ти промовила мені
А я вмудрився залишитись лише в гівні.
Буде, вірю, і моя хвилина!
Коли загоїться ота страшна пухлина.
