Вільний переклад – адаптація
А.Блок «Поэты»
За містом зродився пустельний квартал,
Старі осушивши болота,
Там жили поети, і кожний стрічав ,
Товариша, зверхньо , з під лоба.
Даремно і день, Сонцем рясний, вставав,
Над черствим, похмурим болотом,
Бо мешканець кожен старанно шукав,
Себе, у вині та роботі.
Коли напивались, то в дружбі клялись,
Базікали різко, цинічно,
Під ранок їх рвало, і вдома вони,
Писали з похмілля поспішно.
Вилазили, з будок, під вечір усі,
Дивились, як море горіло,
І кожній, пригожій, жіночій косі,
Вклонялись словами уміло.
Та мріяли дружно про вік золотий,
А ще видавцям дорікали,
Жаліли що час. Невгамовно летить,
Засмучені йшли, пити каву.
Так жили поети, мій ірний читач,
Ти думаєш гірше за тебе,
За сонм із твоїх, повсякденних невдач,
За сіре, приземлене небо?
Ні , милий товариш, мій критик сліпий,
Так , крайності є у поета,
Ті коси, примари, та вік золотий,
Тобі недоступного злету.
Ти будеш пишатись за своє життя,
За свою буденність нікчемну,
А ось у поета – безмежність звитяг,
І сила щоб зрушити землю.
Нехай я помру, під парканом, як пес,
Нехай, доля в землю затопче,
Та вірю, Бог зробить, щоб дух мій воскрес,
І голос лунав знов на площі.
Текст оригіналу
За городом вырос пустынный квартал
На почве болотной и зыбкой.
Там жили поэты,- и каждый встречал
Другого надменной улыбкой.
Напрасно и день светозарный вставал
Над этим печальным болотом;
Его обитатель свой день посвящал
Вину и усердным работам.
Когда напивались, то в дружбе клялись,
Болтали цинично и прямо.
Под утро их рвало. Потом, запершись,
Работали тупо и рьяно.
Потом вылезали из будок, как псы,
Смотрели, как море горело.
И золотом каждой прохожей косы
Пленялись со знанием дела.
Разнежась, мечтали о веке златом,
Ругали издателей дружно.
И плакали горько над малым цветком,
Над маленькой тучкой жемчужной...
Так жили поэты. Читатель и друг!
Ты думаешь, может быть,- хуже
Твоих ежедневных бессильных потуг,
Твоей обывательской лужи?
Нет, милый читатель, мой критик слепой!
По крайности, есть у поэта
И косы, и тучки, и век золотой,
Тебе ж недоступно все это!..
Ты будешь доволен собой и женой,
Своей конституцией куцой,
А вот у поэта - всемирный запой,
И мало ему конституций!
Пускай я умру под забором, как пес,
Пусть жизнь меня в землю втоптала,-
Я верю: то бог меня снегом занес,
То вьюга меня целовала!
ID:
451273
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 27.09.2013 20:35:03
© дата внесення змiн: 27.09.2013 20:35:03
автор: Федик Юрій Михайлович
Вкажіть причину вашої скарги
|
