Я старомодний.
Я закритий в ящику митець.
Цинічний та вічноголодний.
Пекучий мов старий рубець.
Я ціню те, що в світі не лишилось,
Що збавило вже оберти свої.
На довго, на довго все це зачаїлось,
Як довго оминає наші дні!
Воно ховається в глибинах душ пустих,
Під всім непотребом, що нам дає життя.
Коли йдемо по лініях його гнучких,
Коли йдемо в сліпу чи навмання.
З початку самого ми йдем на дно,
Хапаючись за лінії чужих лодонь.
В своє багно беремо ближнього свого,
Навмисно гасимо його палкий вогонь.
Я вірю в те, що справжнім завжди було,
Що зруйнувати не під силу їм.
Я вірю в те, про що люди вже забули,
Що згадують при помислі чужім.
Ваші цінності для мене неприйнятні -
Я зневажаю та паклюжу їх.
Тримайте при собі, нікому їх не радьте -
Примусять розсміятися чужих.
Я старомодний і буду ним до скону,
Адже все добре пізнали вже давно.
Чим дальше йдемо - тим більше падаємо,
Чим глибше вниз густіше все багно.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426301 
