Ти перемножив мої пальці на цілунки,
в пучках розстер печаль, мов міль.
Ти влазив під скуйовджене сновиддя
І підсипав у постіль дикий хміль...
Ти змащував мене і притуляв до рани
із подорожника листочок і долоні...
У ступці розстерав якесь коріння, трави...
втирав у ступні, в груди й скроні.
Серед долини гейзерів гарячих пінних
ти вибирав один нуртуючий і ліпший
І пряні пахоші підвалів древніх винних
домішував у трунок з бузини і вишні.
Ти чаклував над сціленням Венери,
чи може Галатею оживляв в саду.
Торкався безнадійно де чудні химери
затьмарювали вхід у душу молоду...
Ти перемножив мої кроки на чекання,
на дотики, на світло погляду з-під вій ...
Ледь чутний шепіт, миті обертання,
збігали полотном густі мазки олій...
І час, мов з тюбика вичавлювалась мить,
повільно рухався, не знаючи розв"язки,
де тонко рвавсь захриплим горлом дріт
мольби. Дивився пристрасно у очі ловеласки.
Бриніли струни, іскристо гомоніли дрова
язикувала ватра, розносячи плітки про нас...
Ти чухав спинку, цьомав щічки й чорні брови,
І множив, множив, це все, ніби про запас!...
І час, мов з тюбика вичавлювалась мить,
повільно рухався, не знаючи розв"язки... прекрасний вірш, Віточко, але, вперто здається мені, я його раніше читала... може це "відредаговане і доповнене видання", чи в мене якісь дивні асоціації....
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Валю! Приємно, що Ви пам"ятаєте мої старі вірші