«Не сказане лишилось несказанним...»
Ліна Костенко
У черзі під берези біля брами
до незабутніх наших матерів
задумаєшся
і не знайдеш слів...
Ніколи не писав листів до мами...
Та хто з нас часто радував батьків
епістолярним жанром?
Між рядками
мабуть не вистачало теплих слів?
Це і було б тим самим несказанним,
не сказаним, як треба, при житті.
Листи були. І певно не погані,
та все не ті, та все, на жаль, не ті.
Куди тепер подіти ті привіти,
що не дійдуть у той незримий світ?
Та з журавлями шлють невдячні діти
у вирій запізніле вже, – ...простіть.
Мабуть замало тричі попросити
чи помолитись, – Господи, прости?
І марно в церковцях поклони бити...
Не віднесуть земні дереворити
зів’ялі ненаписані листи.
Невже й думки – те суще, що минає
і не проллється крапельками сліз
у душі тих, кого давно немає
у маєві похилених беріз?
Я дуже рідко читаю сумні вірші, тим більше майже ніколи їх не коментую, але коли мова йде про матерів, для мене це святе - я щодня промовляю молитву і прошу пробаченя у батьків...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мене завжди тішить, що більшість поетичних натур однодумців - вихідці з села.