[i]«Не сказане лишилось несказанним...»[/i]
Ліна Костенко
У черзі під берези біля брами
до незабутніх наших матерів
задумаєшся
і не знайдеш слів...
Ніколи не писав листів до мами...
Та хто з нас часто радував батьків
епістолярним жанром?
Між рядками
мабуть не вистачало теплих слів?
Це і було б тим самим несказанним,
не сказаним, як треба, при житті.
Листи були. І певно не погані,
та все не ті, та все, на жаль, не ті.
Куди тепер подіти ті привіти,
що не дійдуть у той незримий світ?
Та з журавлями шлють невдячні діти
у вирій запізніле вже, – [i]...простіть.[/i]
Мабуть замало тричі попросити
чи помолитись, – [i]Господи, прости?[/i]
І марно в церковцях поклони бити...
Не віднесуть земні дереворити
зів’ялі ненаписані листи.
Невже й думки – те суще, що минає
і не проллється крапельками сліз
у душі тих, кого давно немає
у маєві похилених беріз?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448844
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2013
автор: I.Teрен