Страшно. Ти кажеш тобі страшно.
Тремтять коліна. Покусана губа.
Червоні очі. Не спиш ти зовсім, бідолашна.
В очах все сіре. Людей нема. Журба.
Лиш кожен новий ранок прилітає пташка.
Ти ждеш її в один і той же час.
Крізь сум всміхаєшся. В руках у тебе чаю чашка.
Це справжній ранок. Нема отих гримас.
Але ти розумієш, ти одержима часом.
Не знаєш де подітись. Коли вже той кінець.
Живеш ти якось мало. Якимось дисонансом.
Не правильно все робиш. Кинь в воду камінець.
Пишеш. Закреслюєш. І знову пишеш.
І плачеш. Ридаєш. Вмиваєшся сльозами.
Шепочеш:" Все добре. Дуже добре". Так собі брешеш.
Ідеш і падаєш. Встаєш. Тримаєшся руками.
...Ранок. У тебе безліч гостей в домі.
Чого їм треба? Ти ж така страшнА.
Вони балкають. Говорять речі невідомі.
А ти ледь дихаєш. Всі кажуть, що смішна.
Прокинулась. Нікого вже нема. І темно.
Підвестися не можеш. Закриті очі. Пустота.
Хотіла крикнути. Не вийшло. Все даремно.
Це все. Кінець. Душа твоя зліта...
...Ранок. У тебе безліч "гостей" в домі.
А ти така прекрасна. Такечудове плаття.
Весільне. Біле. Он плачуть незнайомі.
Всі плачуть. Кругом одне ниття.
Страшно. Всі кажуть, що їм страшно.
А ти вже вільна. Нічого не болить.
Тебе всі згадують і кажуть:" Бідолашна".
Та ти щаслива. Набридло ледь-ледь жить.
Програла ти. Не дочекалась. Вмерла.
Боротись не схотіла. Пішла собі сама.
У матері усе перед очима стерла.
Тепер вона причинна. Хреста он обійма.
...Пройшло вже років десять. А мати ще німа.
Лиш кожен новий ранок пташка приліта.
І дивиться на матір, що молиться дарма,
Що зве свою дитину, хай в гості завіта.
