Народе мій, невже лиш твоя доля:
Страждати і боротися за волю,
Її ж здобувши, знову проміняти
На обіцянки, лестощі багатих?
Не вірю, що ти мудрий, як говорять
В парламенті улесливі нардепи,
Скупивши голоси твої, а молодь
«Тітушками» нацьковує на тебе!
Чом ти, народе, ходиш, наче в трансі
На мітинги вовків в овечих шкурах,
Які з бюджету, грошиків накравши,
Ховаються від тебе в амбразурах?
Народу ж зась і рибки половити,
Чи в ліс сходити вранці за грибами,
Бо все що тільки можна ухопити,
Було прихватизоване вовками!
Що треба Ще тобі, народе, щоб прозрів
Ти від навіювань «покращень вже сьогодні»,
Та знявши шкури всі овечі із вовків,
Самим вовкам безжально дав по морді?!
