Вірш присвЯчено відомій українській письменниці, яка померла в еміграції. З ініціативи нашого рійлітоб'єднання та при допомозі письменників Вінничини минулого року їй встановлено меморіальний комплекс на місці колишнього батьківського хутора поблизу с. Соболівка Теплицького району.
Ще б раз до черешень… Туди,
де б’є джерело дзвінкоросе,
де вдосвіта півень будив,
де світом хмеліли покоси.
Ковточок повітря – ще б раз,
що спогадом стукає в груди:
Поділля, барвінок і ряст,
в дитинстві залишений хутір.
Та час невмолимий, і вже
давно нема хутора, саду…
Лиш ворон вгорі стереже
життя, що на будень і свято.
Якби міг повідати крук,
аби мав у крилах ще сили,
на цвинтар в чужий Бавенд-Брук
черешень приніс, як просила.
Упали б вони на межі
цього і тамтешнього світу.
Могили, немов сторожі,
здаля Україною світять.
Не свічі, що їх палить хтось,
любов то – в серцях поіменних:
близенько Осьмачка Тодось,
ще ближче Докія Гуменна.
Євгеній десь тут Маланюк
почила Лятуринська в Бозі,
і Ваша душа без принук
у вічній додому дорозі.
Бо сила любові й пера
корінням з народу – в нім соки.
Вертайтесь, Галино – пора! –
Журавкою в небі високім
