Порожні серця скляні бокали,
Мов напівмертві, ми розлучались,
Лякали дійсність, себе лякали –
Щелепи тісно удвох стискали.
Штрикнула тиша ножем по скронях,
Я все полишив,немов сторонній,
Мов непричетний, холодний айсберг,
У грудях терпне від болю й зваби,
Майбутнє пензлем малює страхи.
Самотня, щезла - пішли мурахи.
Шляхи урозтіч розбіглись жадно,
Здавалось – просто, та все так складно.
Поспішне слово втікає птахом,
Його не зловиш. Тобі з розмаху
Ударить в груди залізний молот...
– З цупкого бруду я виклав коло,
Нарешті вирвавсь...
– Стривай...нарешті?
– Так так...
– Щасливий?
– Збираю рештки
Щасливих кадрів...скінчилась плівка.
Нам кожен заздрив - щасливих двійко,
Та все хороше, що є недовгим.
Молю і прошу – прости дурного!
Давав надію і крав взаємність,
Та як я смію? Сліпий був, темний...
Брехав собі я, й тобі у вічі,
Стрибав у мрію егоїстично,
Чекав на диво – та безпідставно,
Не ми щасливі, а будуть з нами...
Емоційний вірш і я вірю автору ! 
ID: 272106
