Замовчи, гарячий вітре-суховію, час пройшов, то що ж я подію
Не співай так сумно, суховію, знаю, це омана, але мрію
Від поцілунку моря лишився присмак солі на устах
Вчорашня радість вмить перетворилася на страх
Я би забув отруйного Сонця проміння
Аби тільки не сни, що у пройдену вічність пустили коріння
Замовчи, гарячий вітре-суховію, час пройшов, то що ж я подію
Не співай так сумно, суховію, знаю, це омана, але мрію
Мов щирого сміху приємні звуки, відлуння вулиць
У світлі нічних ліхтарів не забулось
Коли злива накрила найвищі будинки змивши зі степу міста
Я би стояв непорушно збившись у ліку до ста
До поки чаша у кратері сьогодення не буде пуста
Замовчи, гарячий вітре-суховію, час пройшов, то що ж я подію
Не співай так сумно, суховію, знаю, це омана, але мрію
Зупинити той потік піску, що засипає піраміду
Твердо кроками пуститися в зворотній шлях по ледь чіткому сліду
Туди, де трави тільки пробились крізь землю
Туди, де води стрімкі, оминають греблю, від краю до краю
Де обрій червоний, палає, і ключ всіх птахів, що лиш можуть літати, його проводжає
Де небо високе, а гори малі, і ріки широкі, в яких дощ синьоокий ховає свої сльози на дні
Замовчи, гарячий вітре-суховію, час пройшов, то що ж я подію
Не співай так сумно, суховію, знаю, це омана, але мрію
Опинитися в полоні полум’я, поміж пустель і океанів
В тім вогнищі, що спалить ланцюги важких кайданів
Дозволить оглянутися навколо, в даль і руки розвести
Відчути, що навколо цього каменю лиш тільки ти
І руки наливаються свинцем, від жару припікають рани
Сміються із глибин навколо прохолодні океани, і береги у попіл чорних кратерів убрані
Від них удаль ведуть сліди, і кожен блукач там ступає, та навіть води не знають куди
Замовчи, гарячий вітре-суховію, час пройшов, то що ж я подію
Не співай так сумно, суховію, знаю, це омана, але мрію
Відшукати заново, залишене у день, котрий забрали темрява і ледь помітні зорі
Ті спогади, що грають в людські долі, і тримають у покорі бунтарів
Котрі не можуть жити без талісманів, джокерів, підказок і паролів
Ті миті, які б знати наперед, зберіг назавжди, як правила, що я вивчав у школі
У пошуках забутого на день вперед я потрапляю знову
Коли дощ ознаки сумнівів змиває із облич, і прохолода повертає дар мови
На жаль це воля не моя, вступати в діалоги театральних дій
Там, де все починалось, посеред поля, по якому гуляє вітер-суховій
Ти знаєш, вітре, як смішно жити минулим, вигадувати все найкраще уві сні
Малювати спогади на полотні реальності, котрих вже не існує?
Часи прийшли нові, та як би не хотілось волі
Десь поміж календарних сторінок, лишились дні, коли усе не так
І в па’мяті вони уже не зміняться ніколи
Мрії мов наркотик, втягують читати заново все те, чому судилося лишитись маренням
Замінити б все погане хорошим, а хороше поганим
Далеке близьким, а відоме незнаним, і того було б мало
Хоч рано гадати про тихий кінець, що зведе все не байдуже нанівець
Та все ж доводиться ділити цінності, на пройдене, і те чим воно стало
Замало впевнених рішень, ще менше дій, так багато думок і нездійсненних надій, зневажливо в очі дме суховій
ID:
434915
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 02.07.2013 17:19:19
© дата внесення змiн: 09.07.2013 13:02:36
автор: ura0701
Вкажіть причину вашої скарги
|
