Зістариться папір, і пожовтіє фото
Та пам’ять не згасає.
Пройде це покоління,
Останнім бачачи героїв -
Історія ж проте запам’ятає.
Неначе ми про козаків,
Хтось прочитає дітям
Про наших тат і дідусів,
Осиротілих малюків
І сльози овдовілих матерів.
Війни відлуння пронесеться,
Концтабори озвуться ехом
Свій відголос подасть Хатинь
А завершить симфонію сумну
Крик у Бабинім яру.
Та стихне все умить –
Як лиш закриють книгу,
Весь біль, що ранив душі
Усе, що пережите наяву
Сховається за пам’яттю.
І дай нам Боже, щоб не повернулось
Й боронь нам забувати
Героїв, страждаючих за мир,
Що нашими батьками й дідусями звати!
