Вчора була свідком такої
жорстокості юнаків...
На душі так щемно!.. Забриніли сльози.
Невже невід’ємно жорстокість в дорозі?
Вся любов скінчилась, лиш слова брутальні?
Були - близькі друзі, стали - звірі дальні…
Кров лилась рікою, синці по всім тілі,
Серце в злому зареві – в гріховному ділі.
Людяність взивала, та слуху не стало…
Був колись дитятком, мати зігрівала.
«Господи! – молилась, - зніми з душі черствість,
Хай вона отримає до Тебе підлеглість,
Оживи те серце, що заходить люттю,
Пошли Своїх Ангелів, силу всю могутню!
Збережи цю душу від ганебних вчинків.
Дай почути миттю твоє щире: «Синку!..»
Дай душі цій спокій, відведи ту злобу,
Хай душа зодягнеться у Твою подобу!»
На душі так щемно!.. Плакала, взивала,
Бо такої люті ще земля не знала…
20.05.2013
