Я не знаю війни але пам’ятають мої діди,
Бо воювали вони тоді, захищаючи від біди
Своїх дітей, своїх батьків, убиваючи ворогів,
Нещадячи ні сил, ні життя, ні почуттів...Був тільки гнів!
Великий гнів! І любов! До рідної матусі Землі,
Що горіла тоді у вогні, від болі, кричачи в імлі...
Тільки було й чути клекіт-плач, поранених журавлів
І солдат... Ріки крові розливалися їх, між берегів...
За Батьківщину на полях полягли мільйони солдат,
Не дочекались їх матері...Але не пройшов супостат,
Стоять обеліски, край доріг, нагадуючи той час,
А безіменні, десь так лежать та їх згадують повсякчас.
Я не знаю війни але пам'ятають мої батьки,
Коли були в ті роки дітьми...Їм би гулятися в цяцьки,
Але вони, шкарпетки теплі ,солдатам на фронт плели,
А хто й воював і у ворогів стріляв...І ПЕРЕМОГЛИ!
Шана Вам, діти війни! Шана Вам, ветерани-фронтовики!
Це їм завдячуємо мирним небом над своїми головами. Щемний вірш-роздум про гіркі воєнні роки... 
