Шлюз не витримав, його прорвало
І плавно кораблик ішов на дно,
Здавалося, ніщо вже не врятує
Й фінал визначено було давно.
Каюту за каютою, вода все поглинала
І лише капітан не вірив у такий кінець.
Та віри його одної, насправді, мало
Щоби зупинити це водяне ярмо.
Лиш крик, істерика та хаос
В очах людей усе це вирувало.
Він надто сильно вірив у життя,
А воно поволі його залишало...
Та не зважаючи на біль та крик,
Акорди вальсу вже почали лунати.
Він вмить прокинувся та зрозумів
Що це життя його, та й те вже догорає.
Та виявилось, що було воно пустим,
А той кораблик був його душею.
Тієї ж миті він усе зрозумів,
І тієї ж миті його не стало.
