Цвіте жасмін. Колись садила мама,
Щоб під балконом ангели жили…
По чистоті рівняється з снігами,
Коли замети виглядають з мгли…
Такий же самий кущик є на дачі,
Так само п`янко пахне і цвіте…
Коханий, не такий як я, інакший.
Чому ти не зі мною? Де ти? Де?
Цвіте жасмін, як сукня білопінна,
Весільна сукня, що єднала нас…
Була я наче місячна царівна…
Що з нами стало? Роз`єднало нас?
Ти – там, далеко. Сонце златочоле
Тебе промінням палить на ріллі.
Я в місті. Не любила я ніколи
Садити щось та порпатись в землі…
Але я жду тебе! Я жду всечасно,
Варю борщі і прибираю дім,
Для тебе щоб усе було прекрасно,
Щоби тобі хотілось жити в нім!
Ти – там, але ти згадуєш про мене,
Коли руками обнімаєш цвіт,
І ніжно пестиш листячко зелене,
Та пелюстки зриваються із віт…
Ми – там, де добре нам. Обом, звичайно.
Ми – різні, та навіки не чужі.
Цвіте жасмін, як наша спільна тайна,
Що світлий ангел нам наворожив…
Так гарно! 
