У ці ясні весняні дні
терпи приречено і слухай
про все, що визріло в мені,
бо кажуть, – тільки навесні
шляхи до серця – через вуха.
У ці весняні теплі дні,
що розквітає, те і славлю,
і пишний ліс, і милу кралю
і в однині, і в множині,
се б то – без мене й при мені,
се б то – при щасті й без печалі.
У ці весняні щедрі дні
відкриймо душ своїх віконця,
дивись, як нас вітає сонце
у весняній височині.
Весна іде. А ти постій,
постій зі мною і послухай,
як лісом бродить буревій,
мов ветхий лісовик «під муху»,
які хмільні у птах пісні
у цій дрімучій глушині,
як б’ється серце, як без звуку
шепочуть трави: «Ви одні», −
і ти, мов квітка на весні,
почервоній, хай в’януть вуха
у ці весняні світлі дні.
В ці довгождані наші дні
за все, що є, природу славлю,
і Музі пам’ятник поставлю,
що на обірваній струні
несе з жертовника мені
не менше втіхи, ніж печалі.
