Біла хата дерев’яна, дах цей із соломи
Свята неділя. Боже свято, радісно надворі
Навіть мати посміхнулась, що давно хворіє
Син побачив.. за стільки років справді він радіє
Мати йому каже любо « тепер все добре сину»
Та от постріл, потім ще… і небо спохмурніло
Чути дзвін… марширують в вулицю солдати
Прийшли сина забирати…. Плаче, плаче мати
Син їй каже « не плач мамо, я живий вернуся
Виборю я перемогу, й обіцяю вернуся»
Пішов солдат, лиш мати сумно його проводжає
Плаче гірко… плаче…плаче…помирає
Важко буде їй без сина жити їй на світі
Дуже важко бачити як уходять діти…
Сидить мати на подвір’ї сина виглядає
Цілий рік уже минув, а звістки немає
Та от зайшов листоноша конверта вручає
Мати плаче від радості… що пише питає
Мовчить собі листоноша. Виходить із двору
Мати тільки прочитала… ридає від горя
Навіть в церкву не сходила в неділеньку божу
Все чекає виглядає сина із порогу
Та не прийшов… не вернувся не додержав слова
Загинув на чужій землі з криком перемога
