В діда Ярка зиму всю
Жили коні у хліву.
Пильно дід їх доглядав,
Годував і напував.
Як прийшла у край весна,
Коням так сказав: «Пора
Вам уже попрацювать,
Землю в полечку зорать.
Один кінь сказав: «Іду.
Працювати я люблю».
Другий фиркнув: «А я ні,
Щось не хочеться мені».
Перший цілий день орав.
Другий мух хвостом лапав.
Кинув їсти дід – нероба
Їв, аж пар летів з-під лоба.
День наступний. Коней звать
Став дідусь, боронувать
Треба ж поле, щоб пухка
До сівби була земля.
Перший радо погодивсь,
Другий, мов змія, скрутивсь.
«Не піду, щось занедужав,
Черевце скрутило, дуже».
Один знову працював.
Другий мухи рахував,
Виліз лиш тоді з хліва,
Як зросла в лугу трава.
Бігав, пасся, гиготів,
Робить вперто не хотів.
Не віз навіть урожай
Восени з полів. Лінтяй!
Та усьому є кінець.
Врвався й дідові терпець.
За уздечку взяв конька
Та й відвів до м’ясника.
Став горлать той: «Куди? Пр-р-у!
- Як куди? На ковбасу!
Не хотів ти працювати.
По що буду годувати?
ходьте ще!
Хто що заслужив, те й має. 
