Все, що було, повторюється знову.
Сковородинська ложка рот дере.
Генетика в селекції бере.
Новітнім вірам − Біблія основа.
Як в яслах корм священної корови,
усе нове − забуте вже старе.
Всі неліниві пишуть. Ми ось − теж:
одне й те ж саме про одне і те ж...
А раптом щось нарешті проясниться.
В чеканому − нежданого стариця.
В незнаному − невидимим грядеш.
Світ задзеркалля в пустоті іскриться...
Ніщо − з нічого. Що там не візьмеш −
мету чи засіб, що там не присниться −
нуклон чи всесвіт − все не має меж,
куди не йди, усе одно прийдеш,
туди, де свято-місце вічним двом,
де темрява у світла слову вчиться.
І все живе − до світла напролом,
і кожному − незнане все ясніше,
а недоступне пізнанню − тим більше…
Все проситься утвердитись над злом...
Заморочившись над одним рядком
усім − чужого, наче свого вірша,
всі хочуть теж, хоч, може, трошки гірше,
ніж вміли інші гусячим пером.
І поки весь непотріб сам не згине,
землею все гримить сліпий протест,
руйнуючи невдачливе ущент,
і найгучніше в ледь живій країні.
В живому організмі України
пробуджується свій імунітет.
