Спочатку оригінал.
Про кохання і козацький чуб (з Любов Ігнатовою)
Лавочка стоїть надворі,
А трава в росі.
Все буває при мажорі-
Знають це не всі.
Якщо гладиться коліно,
І думки ще ті...
Не сиди ж ти як поліно-
Миті ці святі... *
Я обняти хочу Любу,
Мрію бережу;
Хоч давно не маю чуба,
Все ж я їй скажу:-
Ягідко моя, малинко,
Вишенько п'янка,
Росяна моя перлинко,
Пташечко дзвінка!
Не дивись, що лисий зовсім,
Не рахуй літа,
Чоловік я бравий досі,
Інше- суєта!
Пригорнись до мене, квітко,
Поцілуй вуста,
Дай обнять, моя лебідко,
Твій жіночий стан.
Тоді чуб зросте козацький-
Хортиці звитяг...
І у запалі юнацькім
Підніму я стяг!..
РОБИ ЩОСЬ!
Задрімав... І мені сниться -
я на лавочці сиджу...
Біля мене молодиця -
ну й краса!!! Я вам кажу!!!
Чорноока, чорнобрива,
мед вуста і ніжний стан...
В мому серці - грім і злива,
і бушує океан!
Сил нема відвести очі
від колінок і грудей.
Ну! Давай! Роби щось! От гад!
Знов не так, як у людей!
Я підвів до неба очі -
треба вІршів почитать...
Знаю - по ночам охоча
до віршІв тендітна стать.
Я кажу їй: "Люба люба!
Ти перлина моїх снів!
Радість, щастя, мука, згуба!
Я тобі сказать хотів..."
Раптом з ніжних вуст лунає:
"Ну! Візьми ж мене до рук!
На віршІ часу немає -
скоро прийде Назарук!"
Ну, бандито!!!
Ти в два рази ближче друже
До Любові, аніж я...
До дівчат ти теж охочий,
Тож сідлай скоріш коня.
Щоб про груди і коліна
Не співали тобі сни,
Ти не будь, як те поліно,
Гарно Любцю притисни!
Повеселили від душі! 
А Любі пощастило з такими легінями! 
А що буде завтра, як Віталій прочитає... 
І частенько не задарма... 
