Мій пророчий Тарасе, пройшло двісті літ
З того часу, як ти народився на світ...
Над землею зійшла ясна, світла зоря,
Твоя, страдний Тарасе, зоря Кобзаря.
Мріяв ти, щоб прозріли сліпії раби,
Щоб з колін піднялися, зняли ланцюги.
Збудували б суспільство, де воля і мир,
У пошані був Бог, а не інший "кумир".
Де розвилися б ниви на місці пустель,
Полилася би пісня із бідних осель,
Де у шати зелені б убралась земля,
Де матуся б чекала свого трударя,
Свою дружну, і вольну, щасливу сім'ю.
Соловей би прославив кохання в гаю,
Де Вітчизна б твоя мала гідних синів,
Що б любили Вкраїну і друзів-братів.
Де б не стерся у пам'яті прадідів код,
Шанувалися б люди - вони є народ!
... О, якби, мій пророче, усе так і сталось:
Щоб і сором не пік, і чужі не цурались...
