Встало сонце і так починається день,
я п’ю отруту власних думок,
крізь товщу сумних безнадійних пісень
я чую дзвінок.
І байдуже все що буде зі мною.
І серце гартоване залізом паленим,
готова до бою. Жорстокого бою.
Де ваші пащі оскалені?
Кігтем сталевим вгризається мука,
бездумна,холодна, я самотня.
І в товщі тиші звуку
перемогти чи програти сьогодні.
Байдуже яким стане той результат:
"на коні чи під конем" я вернусь..
Надія мій лікар. Горе мій кат.
Я всеодно не здаюсь.
Хрест свій нестиму з кінцями загнутими,
хрест що не визнаний, проклятий людом.
Думки мої лишаться не почутими.
і просто мене більше не буде.
Я просто страчена втомою всеглибинною.
Я йду й не знаю чи повернусь назад,чи зникну з лиця землі
і лавиною безупинною
несуть мене секунд кораблі .
І тут напросився епілог настрою інакшого,
я йду в бій без надій але за перемогою,
сил набираюсь,стаю безстрашною,
здивована власною змогою.
І мій щоденний біль переріс у бій.
І я знов зможу перемогти, як мільйони разів.
Сотні відкритих воріт,мільйони здоланих вітрів:
чуть переможний спів.
Хай народиться заново світ. Байдуже якою жертвою,
почнеться відлік століть нової Нації,
що буде не мертвою,
вільною від комуно-прострації....
