Ніч тьмяним погладом зійде на тебе вмить
і серце ще сильніше защемить.
Сліпа печаль усе в тобі скувала,
душі твоєї вдосталь скуштувала.
В печалі тої очі голубі,
вона не присвятить себе тобі.
Не обійме вона тебе вночі,
Не підбереш до неї ти ключі.
Її немає поряд, та дарма
вона тебе катує, як пітьма.
Не вирвеш серце ти із власних же грудей,
не станеш ти найщасливішим із людей.
І знов, і знов приходить клята ніч,
ти не побудеш з нею віч-на-віч.
Не мрій, вона не буде вже твоєю,
Не змиришся ти з думкою цією.
Нема де дітись... Безнадійно...
Все дарма...
Переді мною нездоланная стіна.
І голос віри вже тихенько шелестить,
і промінь власної надії догорить...
