За твором Леся Мартовича « Війт»
Чорні хмари над селом,
Руським , віють польські,
Староста палає злом,
Війта мучить з злості.
Штрафи шле немов листи,
Кожну третю днину,
Війт до радників кричить,
Що немає спину.
« Надоїло все, піду,
Обирайте війта ,
Хай зазнає він біду,
Війта місце вільне.»
Довго радились кого,
На війта обрати,
Щоб не мав він нічого,
Ні землі, ні хати.
І рішили пастуха,
Кликати в обранці,
Він мав тільки батога,
Та протерті штанці.
Йому штрафи не біда,
Він немає грошей,
Ні худоби, ні двора,
Ні садів пригожих.
Нову свитку і взуття,
Справила громада,
І вділила для життя.
Арештантську хату.
Заходився війт – пастух,
Слугувати чесно,
Берегти громадський дух,
А не свої чресла.
І хоч староста не раз,
Слав на нього кару,
Він стояв як вірний страж,
Не боявся свари.
Виборів прийшла пора,
Війт – слуга громади,
Голосує від села,
Руським кандидатом.
Староста вже не стерпів,
Війта зняв з посади,
Той пішов знов до корів,
Батогом свистати.
І у небо говорив,
Війт – пастух промову,
Щоб колосся стиглих нив,
Тільки чуло слово.
«Якщо я, неук – пастух,
Відстояв громаду,
Геть прогнав пропольський дух,
І добився ладу.
То якби усе село,
Не боялось кари,
То запроданці давно,
Були б вже на нарах.»
ID:
416189
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 06.04.2013 17:12:07
© дата внесення змiн: 06.04.2013 17:12:07
автор: Федик Юрій Михайлович
Вкажіть причину вашої скарги
|
круто! 
