Долаю у душах глибокі рови,
Та тисячі ще не написаних глав.
Тремтять хай, бо знають:"іду я на ви",
Бо слово - як меч,що тримав Святослав.
Це слово звучить, як дзвінкий маніфест
Для тих, хто в товстій шкаралупі страху,
Хто, взявши свідомо себе під арешт,
Біжить з поля бою в годину лиху.
Ще можна пробачити нотки сумні
Відцвівшим і сивим старечим очам -
Наїлися повних стражданнями днів,
І втратили відлік безсонним ночам.
Та нації паросткам, повним життя,
Що в"януть у розпал своєї весни,
Немає їм прощення...Твердо затям:
Твій вибір - кермо, чи нашийник тісний.
То ж слово в устах моїх - кований меч,
Стинаю двоглавим надуманий страх,
Повержений, впаде на землю він з плеч,
Розвіявшись прахом на буйних вітрах.
З вашого дозволу невеличкий коментар щодо відгуку ArtemArtemenko! ...як на мене у вірші все вдало пов'язано! "Іду на Ви" - іду на ворога! На прикладі цього вірша - це боягузцтво,відсутність національної гідності... та інші слабкості та вади нашого сучасного народу!
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
да, я грізний і суворий 
