Розплата
18.08.2010
Яке величне слово - МАТИ!
Так хочеться тепер згадати…
Ті дні прекрасні , золоті
І всі ті прожити роки…
О! Скільки пісень ми співали
І матір в них ми величали.
Її прекрасні ніжні руки
І колискові ніжні звуки.
Серце , душу – все віддасть
Не підведе і не продасть…
Дитинство – пора золота
І теплий глечик молока,
Молитва матері тоді
Є оберегом у житті.
А потім – вже коли дорослі
Не часто діти йдуть у гості
До матері, яка колись
Сина просила – помолись!
Не запасти свою ти душу -
Про це тебе просити мушу!
Та де там! - Виросли сини
Стали дорослі вже вони
І діти в них свої ростуть
Про матір згадують … чуть- чуть…
Що то душа? – Коли серця
Злились в єднанні без вінця!
І як раніше, мати вся
Ну що поробиш – без кінця
Все гладить , ніжить те дитя
І вірить йому без кінця:
Ти ще поспи – мій любий син
Сама сходжу я в магазин…
Лежи, маленький мій синок,
Тихіш! Не розбуди струмок…
А ти там, соловей… Мовчи!
Співаєш голосно …– Лети!
І сонця промені ранкові
Відхилить мати – що такого!
Зарядка? – Що ти ? Хай поспить…
Ще не одна та буде мить.
Ще він натрудиться в житті…
То ж мій синок ! Ти йди! Іди!
Не смій! … Кажу тобі… Мовчи!
От ще придумав… Відступи!
Моя кровинка – Хай поспить…
Геть звідсіля! Йдіть уже ! Ідіть!
Синочки виросли.. ДИВИСЬ:
Батьки старенькі – відчепись…!
Хіба не бачиш - весь в роботі…!
І їхать, щось, нема охоти…
Ти там, матуся , вже сама…
А ми тут в місті… – Бач жара!...
Робота в нас… – Часу нема…!
Ти якось там сама… сама…
Що там казать? – Пройшли роки
І у синків свої жінки.
Тепер вони перед тобою
Синам говорять між тобою…
А ти все годиш – як же так!
Сказати правду? – Ні! Не так …!
Як смієш ти таке казать?
За це я можу в морду дать…!
І як тигриця та стара
Не молода – така ж дурна
На всіх кидається, ричить:
Мій син найкращий !– Всі мовчіть!
О! Мати, мати! Як же так?
Хіба не ясно - так не так?
Не можна пестити дитину
У всі часи, у всі години
Крім серця розум маєш ти
Дивись – докличеться біди!
Синок вже виріс – подивись!
О рідна мати – зупинись!
Твій розум , мудрість хай проснеться
І все тобі тоді минеться
Всі ті роки, як той егоїст
З твоєю поміччю підріс.
Тепер не просить – вимагає…
І душу всю твою ламає.
О! Мій синочку? Милий синку
Не бий мене , моя кровинка,
Я рідна мати…! Все життя
Я віддала тобі сповна…
Тебе від правди зберігала
Всю душу я тобі віддала…
«Що ти верзеш? - Яку там душу?
Давай рублі! – Хильнуть мушу…
Хіба не бачиш ? - Все горить…
А ти про душу ! – Все болить…»
О синку, милий, мій козак!
Десь, там , у мене є… первак…
«О…! Те що треба… ! Дай іще!...»
Немає , синку, більш ніде…
«Що?! Хочеш в лоба?
Йди сюди!... Не має, кажеш? Ось тобі…»
Бідненька мати впала тихо
Лице розбите – світ засліпло…
І сльози котяться , течуть…
Душа то плаче … Серце будь
Терпляче, справедливе - Чи…
То може скажеш правду ти ?
Згадай , хто ти? – Твоя душа
Серцем любила! Ти сама
Створила серцем - героїзм
Невдячність , злобу , егоїзм…
Це все любов твоя тривожна
І все прощальна – вся безбожна!
Це ти не розумом – любов’ю …
Тепер отримуй ось із кров’ю!
Що ? Все згадала? Як колись
Було тоді… Ти подивись:
Турботлива і все прощальна…
Не так потрібно – все банально:
Дітей, які б вони були
Треба любить в душі! В душі!
Їм правду чисту говорити
По - чесному учити жити.
Вітчизну нашу зберігати
Не забувать , що десь там мати…
Що там життя? Коли воно
Такого сина вже дало…
Мати проснулась… – Вже запізно…
Сама в петлю вона полізла.
Ось так! – Так ціна любові,
Коли твій розум спить в неволі.
