Розплата

                                                                                                         Розплата
                                                                                                         18.08.2010
Яке  величне  слово    -  МАТИ!
Так  хочеться      тепер    згадати…

Ті    дні  прекрасні  ,  золоті
І  всі  ті    прожити    роки…

О!  Скільки  пісень  ми  співали
І  матір  в  них  ми  величали.

Її  прекрасні  ніжні  руки
І  колискові  ніжні  звуки.

Серце  ,  душу  –  все  віддасть
Не  підведе    і  не  продасть…

Дитинство    –  пора  золота
І  теплий    глечик    молока,

Молитва  матері    тоді
Є  оберегом  у  житті.

А  потім  –  вже  коли  дорослі
Не  часто  діти  йдуть  у  гості

До  матері,  яка  колись
Сина  просила  –  помолись!

Не  запасти  свою  ти  душу  -
Про  це  тебе  просити  мушу!

Та  де  там!  -  Виросли  сини
Стали  дорослі  вже  вони

І  діти  в  них  свої    ростуть
Про  матір  згадують  …  чуть-  чуть…

Що  то  душа?  –  Коли  серця
Злились  в  єднанні  без  вінця!

І  як  раніше,    мати  вся
Ну  що  поробиш  –  без  кінця

Все    гладить  ,  ніжить  те  дитя
І  вірить  йому  без  кінця:

Ти  ще  поспи  –  мій  любий  син
Сама  сходжу  я  в  магазин…

Лежи,  маленький  мій  синок,
Тихіш!  Не  розбуди    струмок…

А  ти  там,  соловей…    Мовчи!
Співаєш  голосно  …–  Лети!

І  сонця  промені    ранкові
Відхилить  мати  –  що  такого!

Зарядка?  –  Що  ти  ?  Хай  поспить…
Ще  не  одна  та  буде  мить.

Ще  він  натрудиться      в  житті…
То    ж    мій  синок  !  Ти    йди!  Іди!

Не  смій!    …  Кажу  тобі…    Мовчи!
От  ще  придумав…  Відступи!

Моя  кровинка  –  Хай  поспить…
Геть  звідсіля!  Йдіть  уже  !  Ідіть!

Синочки  виросли..    ДИВИСЬ:
Батьки  старенькі  –  відчепись…!

Хіба  не  бачиш  -    весь  в  роботі…!
І    їхать,    щось,    нема  охоти…

Ти  там,    матуся  ,  вже  сама…
А  ми  тут  в  місті…  –  Бач  жара!...

Робота  в  нас…  –  Часу  нема…!
Ти  якось  там  сама…  сама…

Що  там  казать?  –  Пройшли  роки
І  у  синків  свої  жінки.

Тепер  вони    перед  тобою
Синам  говорять  між  тобою…

А  ти  все  годиш  –  як  же  так!
Сказати  правду?  –  Ні!  Не  так  …!

Як  смієш  ти  таке  казать?
За  це  я  можу  в  морду  дать…!

І  як  тигриця  та  стара
Не  молода  –  така  ж  дурна

На  всіх  кидається,  ричить:
Мій  син  найкращий  !–  Всі  мовчіть!

О!  Мати,  мати!    Як  же  так?
Хіба  не  ясно    -  так  не  так?

Не  можна  пестити  дитину
У  всі  часи,  у  всі  години

Крім  серця  розум  маєш  ти
Дивись  –  докличеться  біди!

Синок  вже  виріс  –  подивись!
О  рідна  мати  –  зупинись!

Твій  розум  ,  мудрість  хай  проснеться
І  все  тобі  тоді  минеться

Всі  ті  роки,  як  той  егоїст
З  твоєю  поміччю  підріс.

Тепер  не  просить  –  вимагає…
І  душу  всю  твою  ламає.

О!  Мій  синочку?  Милий  синку
Не  бий  мене  ,  моя  кровинка,

Я  рідна    мати…!  Все  життя
Я  віддала  тобі    сповна…

Тебе  від  правди    зберігала
Всю  душу  я  тобі  віддала…

«Що  ти  верзеш?  -  Яку  там  душу?
Давай    рублі!  –  Хильнуть    мушу…

Хіба  не  бачиш  ?  -    Все  горить…
А  ти  про  душу  !  –  Все  болить…»

О  синку,  милий,  мій  козак!
Десь,    там  ,  у  мене  є…  первак…

«О…!  Те  що  треба…  !  Дай  іще!...»
Немає  ,  синку,  більш  ніде…

«Що?!    Хочеш  в  лоба?
Йди  сюди!...  Не  має,  кажеш?  Ось  тобі…»

Бідненька    мати      впала  тихо
Лице  розбите  –  світ    засліпло…

І    сльози    котяться  ,  течуть…
Душа  то  плаче  …  Серце  будь

Терпляче,  справедливе    -  Чи…
То  може  скажеш    правду  ти  ?

Згадай  ,  хто  ти?  –  Твоя  душа
Серцем  любила!  Ти  сама

Створила    серцем    -  героїзм
Невдячність  ,  злобу  ,  егоїзм…

Це  все  любов  твоя  тривожна
І  все  прощальна  –  вся  безбожна!

Це  ти  не  розумом  –  любов’ю  …
Тепер  отримуй  ось  із  кров’ю!

Що  ?  Все  згадала?  Як  колись
Було    тоді…    Ти    подивись:

Турботлива  і  все  прощальна…
Не  так  потрібно  –  все  банально:

Дітей,  які  б  вони  були
Треба    любить  в  душі!  В  душі!

Їм  правду    чисту  говорити
По  -  чесному  учити  жити.

Вітчизну    нашу    зберігати
Не  забувать  ,  що  десь  там  мати…

Що  там  життя?  Коли  воно
Такого  сина  вже    дало…

Мати      проснулась…  –  Вже  запізно…
Сама  в  петлю  вона  полізла.

Ось  так!  –  Так  ціна  любові,
Коли    твій  розум  спить    в  неволі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412341
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.03.2013
автор: zam