Ні. Тебе не забула. Не кинула у руки вітрам.
Твоя мовчанка мого кохання до тебе не вбила.
Ти спокуса для тіла мого, для душі – світлий храм.
Зоряниця для темної ночі, для вильотів – крила.
І хай жодного разу від уст своїх слід не лишив
На моєму обличчі, «кохаю» ні разу не мовив,
Чарівними узорами серце моє ти розшив
Дистанційно – своїми думками й чуттями любови.
Не гаси, що вродилося, з жил мене не вимивай.
Ти – мій острів надії у морі жахіть. І не сон це.
Міць гостри в час журби. Всім її, кого стрінеш, вливай.
А як кане у лету війна, прикоти мені сонце.