Як молодість смакує й терпкість
горіхів що чорнили руки.
Долоням треба час щоб стерти
цю вогку темінь шкаралупи.
Розколоті не симетрично,
не половинки, лиш уламки.
Про міць горіхів ходять притчі,
а хтось їх трощить доостанку.
А хтось серця виймає їхні
в свої долоні захололі,
не помічає поміж втіхи
болючих скалок ліній долі.
Ці обладунки лиш одежа,
час нас затягує, як ремінь,
щоб луснути і стерти межі,
щоб зло розвіяти і темінь
і відбілити не долоні
а розум, коли гірко лячно.
Прокинулись, всміхнулись сонні.
Як терпко, молодо і смачно.