Три весни запрошу до себе:
БЕРЕЗНЕВУ, що ніби у сні,
В чар-безодні синь-синього неба
Хмари-хвилі гартує в борні,
Що ген-ген у своїй високості
Про тепло, може, тільки лиш снить,
Мов обійми, це небо сонцю.
"Дай тепла!",- шаленіє блакить.
Сонце милість свою, як завжди,
Зішле всім - і розбудить зі сну
Найніжнішу, найжагучішу правду -
Життєдайну КВІТНЕВУ весну.
І замріє скрізь зелен- море,
І засвітяться очі квітів...
...Хтось кохає, хтось пише, хтось оре...
Руки-золото...Голови світлі.
Життя смерть побороло й радо
Салютує свою перемогу.
О весно! О воскреслий раю!
Спали сумніви в серці людському...
У колисці лугів казко-вбраних,
У симфоніях птаства незвичних
Сонцесходом заявить ТРАВЕНЬ
Пік весни. І її величність
Буде славити скрізь і усюди:
В кожен дім, в кожне серце загляне.
Малюватиме диво-етюди,
Щось класичне, високе - весняне...
Буйнолистом і квітом весільним
Огорне він сади і діброви...
...Триєдина весна...Її дійства -
Вибух мрій і надій, і любові...